Вже притомилось літо,
Знову надходить осінь,
Вітер зриває листя
З наших струнких тополь.
Скільки вже тут прожито,
Скільки вже тут збулося...
Стигне разок намиста
Із горобинних доль.
Не відлітай у вирій –
Не схолоди світанку,
Не розгуби троянди
У бурштині розлук.
Ми на камінні сірім
Будем плекать до ранку
Грона свого кохання
В тихім сплетінні рук.

Літо усмішок твоїх
Сниться мені опівночі...
Більше розлуки не хоче
Літо усмішок твоїх...
Літо усмішок твоїх
Дивиться пильно у очі...
Ніжно волосся лоскоче
Літо усмішок твоїх...

Погляд загоїть рани,
Слово загоїть душу.
Я пригорнусь до тебе
Так, як тоді, колись.
Тепло обом нам стане –
Крига із серця зрушить,
Щоб дві зорі у небі
В сонце одне злились...
Десь притомилась осінь,
Збігла зима у полі.
Нам розпростерли весни
Шовк соковитих трав.
Ждуть – шелестять і досі
Наші стрункі тополі,
Місяць приліг на весла
Сріблом на хвилі гра.

Літо усмішок твоїх
Знов повернулось до мене,
Тепле, пахуче, зелене
Літо усмішок твоїх.
Літо усмішок твоїх
Росяним щастям краплене
Ніжне, жагуче шалене,
Літо усмішок твоїх.