Не тіш мене прийдешньою весною,
Вона розтане в маренні, мов сон...
І тільки тиша дихає зі мною |
Так рівномірно, майже в унісон... | (2)

І тільки стіни, пусткою сповиті,
Снують печаль впокорену без меж...
О, як боюсь наближеної миті, |
Коли, дверима грюкнувши, підеш. | (2)

І тільки тиша лишиться зі мною
Між стернями роз'ятрених тривог...
Не тіш мене прийдешньою весною, |
Бо що вона, коли ми не удвох?.. | (2)