Моє село нічим не знамените.
Хіба волошка в полі – дивина?..
Але її не може замінити
Найголубіша в світі далина...
Дивись, побігла стежечка у поле,
Де ще знайти зарошену таку?
А край села дві шепчуться тополі,
Гриби шукає вітер в сосняку...

Усе тут і сміється, й розмовляє,
Пташкам казки розказує горіх...
Рожеві гілки у вишневім гаї
За всіх відбулих плачуть на поріг...
Рясні жита і росяні отави
Біжать з туману й хиляться до ніг,
Сумують верби понад нашим ставом,
Коли не йдуть закохані до них...

Їм рушники зв'язали кожну стежку
Та в рідний край завжди веде одна -
Вона лежить, подібна на сережку,
Яку в траві залишила весна...
По ній завжди я впевнено ступаю, |
Бо там сліди бабусь і дідусів |
І до села я серцем прикипаю, |
Мов до волошки крапелька роси!.. | (2)