0
0

Вiд Сяну до Дону Тарас Компаніченко




Від СDmяну до ДонGmу дорога A7лежить,  Dm  
РозсFідланий кінь по дорозCі біжитFь.
Він змFіряв півсвіту, скриваCвив копитDmа,
ОднDmаче не требGmа, не треба A7тужить.  Dm  

І завDmихрена гриGmва в нічного A7коня,    Dm  
НіхтоF по дорозі йогоC не спиня. F 
Лиш дFівчина плаче: «КозаCче, козаDmче,
А Dmя зостаюсGmя на світі A7одна.»   Dm  

І чолDmо козацGmьке, і груди A7в крові,  Dm  
ОдиFн він лежить у досвіCтній імлі.F 
Над нFим тільки зорі та міCсяць в дозоDmрі,
Та дDmуші, що буGmдуть ще жить A7на землі.   Dm  

ОднDmаче не требGmа, не треба A7тужить:  Dm  
На свFіті лишається діCвчина житьF.
ДалеFка дорога, а в сеCрці тривогDmа 
І рDmання сльозаGm, що на віях A7бринить.  Dm  





Оцінити цей розбір
Внески:
Валерія
Валерія
anonim