EmВід СянуAm до ДонB7у дорогEmа лежить,
РозсGідланий кінь по дорозі біжить.
Він змGіряв півсвіту, скривавив копита,
B7ОднEmаче не трAmеба, не трB7еба тужEmить.

І звихрена грива в нічного коня,
Ніхто по дорозі його не спиня.
Лиш дівчина плаче: "Козаче, козаче,
А я зостаюся на світі одна".

О ночі суворі і дні бойові,
І чоло козацьке і груди в крові.
Горять на світанні заграви багряні,
Одначе не треба, не треба тужить.

І чоло козацьке, і груди в крові,
Один він лежить у досвітній імлі.
Над ним тільки зорі та місяць в дозорі,
Та душі, що будуть ще жить на землі.

Одначе не треба, не треба тужить:
На світі лишається дівчина жить.
Далека дорога, а в серці тривога
І рання сльоза, що на віях бринить.