Ти – вітер зимовий, що плаче за мною,
Поет і спокусник нестулених віч.
Русявий, веселий крадій супокою,
Ховаєш у пазусі зоряну ніч.

Він – вітер зимовий, що пахне весною.
Розхристаним хлопцем кричить стоголосо.
Стрибає, мов коник, танцює зі мною.
Зрадливий і теплий, засніжено-босий...

Він був – і немає! Та в променях грізних,
Наврочив безмовного мороку прах.
Ми сонце пили, тільки з келихів різних,
Блукали і плакали в різних світах.

Ти – вітер зимовий з очима сумними.
Твої одчайдушшя – брутальні й слизькі.
Ми будем назавжди з тобою чужими,
Ми будем навіки з тобою близькі.

Він – вітер зимовий, що пахне весною.
Він щедрий на холод спокійних облич.
Русявий, веселий крадій супокою,
Ховає у пазусі зоряну ніч.