Плямою білою, маленьким клаптиком, падає, падає за жовту смугу –
Тінь невловима, і в спину дихає важке і гаряче сонце Джуну...
І ще: рудуваті й злинялі плями, що розрослися й дражняться світлом –
Вишнево-багряні вишкірки срібні тугу плетуть фіолетово-синю.

Тут все залишилось, щоб жити без болю,
Тут все залишилось, що мчить у світання,
Тут все залишилось, забуте Тобою,
Не відворотне. В останнє, в останнє.

І десь за гребенем, чорно-смарагдовим, губиться в складках вечірнього неба
Тінь сторопіла й між плечі репають важкі попелясті крила Хевена...
І ще: на мотузяних дротах гойдається напоєне потом і сміхом місто,
Й на біло-сліпучі розірвані клапті вино розливає Гераклова Геба.

Літо при поясі: чи вже половина? Біла фелука в перловім намисті.
Тінь оступилась не в силі рухати чавунно-важкими налитими крилами.
І ще: рудувато-зелені краплі прилипли навік. І за жовту смугу
Хочеш ступить та
Боїшся спіткнутися
Треба в останнє зібратися з силами!