Танцюють татуйовані дівчата
на майдані мрії,
Пісок палючий під стопою,
мов смола червона, тане,
і я з-перед ста сотень літ різблю
на бубні сонця танець,
лопочуть два кийки, мов крила птаха,
що з похмілля мріє.

За берегами смутку,
де лягла відвічна ніч зелена,
за сімома верхами й
сімома морями в край таємний
маєстатично сходять буйволи червоні
на підземні левади,
де засяє їм умерле сонце –
диск з ебену...

Прощальним співом спалахнувши,
гасну наче сонна хмара,
танки дівчат прикриє папороть,
немов землі долоня.
Вертаються з узгір’їв тиші дивні
хороводи й клонять обличчя з міді
під букетами вечірнього пожару.