Яка нічка темна,
Яка невидненька,
А ні я ся не виспала,
Ні мої оченька.

Я ся не виспала,
Бо листи писала,
Та й до свого миленького
На Вкраїну слала.

Милий листи взявши
Та й перечитавши,
Над листом дрібненьким
Ревне заплакавши.

– Пусти мене, пане,
В далекії краї,
Бо дівчина пише,
Що вже сина має.

– Ой шкода, жовніре,
В чужий край пускати,
Може дівчинонька
На інших сказати.

– Я стану присягну,
Що моя причина,
Ой що моя дівчинонька
Породила сина.

Входжу до світлоньки,
Дівчина хорує,
Припав до її ліженька
В личенько цілую.

– Цілувала ж би тя
Лихая година,
Відреклась від мене мати
Та й уся родина.

– Не гризись, дівчино,
Я тут із тобою,
Щоб здорова мені була,
Візьму шлюб з тобою.

А дівчина встала,
Як не хорувала,
Пригорнула жовнярика
І поцілувала.

Ой знаю я, знаю,
Як жовняр бідує,
Хоч яка лиха година,
Жовняр машерує.