Туман, туман долинами,
Тяжко жити з ворогами,
Гірнякови на чужині,
Не в діброві, в полонині.

Сонце гріє, вітер віє,
Гірнякові серце мліє,
Плаче, тужить за горами,
Що й не нажився з долинами.

– Як я, браття, тут сконаю,
Завезіть мя там, де знаю,
Завезіть мя на Вкраїну,
Де родився, най там згину.

Ви мя, браття, поховайте?
До милої знати дайте,
Аж приходить його мила,
Дивить, дивить – тут могила.

І вона ж це подумає:
– Хто в могилі спочиває?
Ані м’яти, ані рути –
Десь тут гірняк мусить бути.

Ой помалу, помаленку
Тече сльоза по личеньку.
– Вирви, мила, яворину
Гірнякові на спомину.