Як я, братя, раз сконаю,
Занесіть мене де я знаю,
Киньте там по троха глини,
Як для мене сиротини.

Ви мя, братя, поховали,
Та й до дому повертали,
Аж приходить моя мила,
Дивить, дивить, то могила.

А она си подумає,
Хто ту бідний спочиває,
Ані плити, ані рути,
Тутки мусить козак бути.

І немало, помаленьку,
Піде слеза по личеньку,
Уломила яворини,
Як для мене сиротини.

Явір виріс, зеленіє,
Сонце сьвітить, сонце гріє,
Люди ходять зілє рвати,
Миленької не видати.

У могилі добре бути,
Нич не видко, нич не чути,
Ні пташини, ні дівчати,
У могилі не видати.