Вийшла стара мати на круту гороньку,
Виглядає сина з війська додомоньку.

– Вернися, синоньку, з війська додомоньку,
Нехай тобі змию ще раз головоньку.

– Не мила-с ми, мати, як я був при тобі,
Тепер ми не змиєш, бо я жовняр собі.

Голову ми змиє злива дощовая,
Кучері розчеше куля фронтовая.