Там за лісом, за лугом
Ходить жовнір за плугом.
Оре нивку не свою,
Добре, що в своїм краю.

Оре нивку та й тужить:
– Хто ж родині там служить,
Хто ж їм зоре та пожне,
Як не стане і мене?

Сонце гріє так мило,
Світ весь злотом залило,
Лиш в полі гармати б’ють,
Людям жити не дають.

Тут із гармат стріляли,
Тут ще й наші вмирали.
За те поле, за село
Тут немало їх лягло.

А вояцькі могили
Будуть траву родити.
Жнець тут сяде і епічне,
Бідні душі пом’яне.