Минаючи мов сон або старе кіно,
Ідуть легкі дощі всесвітньої печалі.
Кружляє чорний диск і пахне свіжим чаєм,
І світиться у ніч одним-одне вікно.

Це шурхотіння слів і втомлених речей,
Ці жести, що ростуть і тануть неквапливо,
Утворюють на мить дорогоцінне шкливо,
В той час, коли усе, без сумніву, тече.

І, може, саме так збувається "т е п е р", –
У снах або дощах, поезіях чи кінах,
У мандрах по чужих та рідних українах,
У всьому, що народжує т е б е.