Вдихав у небо синє волошкові жита у полі...
Немов лебідь білий замріяний в розмай весну,
Йому на березі Дністра цвіли стрункі тополі,
Любив він рідну землю мати Україну свою!..

В столицю, на Майдан покликав небесний дзвін,
Коли в диму палав-горів Київ у пекельнім вогні,
Від сну прокидавсь, піднімавсь народ із колін,
Щоб від беркута захисти свого брата по крові...

Крізь заметіль із піснею Вкраїни ішов до волі...
Вірив у завтрашній день, що переможе добро!..
А на землі на білім снігу розлилось море крові -
Кат пострілом вцілив у голову, перебив крило...

В цю мить затуманилось, небо розкололось надвоє,
Небесний Батько заплакав проливним дощем...
Він зустрічав красеня сокола із пекельного бою
І на бруківці покрив тіло героя сніжним плащем...

Лицар Світла віддав за нас своє молоде життя...
У чорний лютий став на варті у Небесній Сотні,
Від сліз, від невимовного болю щемить душа,
Бо білий божий світ померк назавжди для Володі...

Безсонними ночами ридає мати за милим сином,
У літнім саду сивий батько шукає вчорашні сліди...
А стежки до краю літ встелились гірким полином -
Пам'ять увінчала вінцем слави їхній хрест назавжди...

Горить запалена свіча, палахкотить тривожно,
Похвилинно скапує воском, як чиста сльоза,
Несе смуток, журбу, печаль у серце кожне,
Бо від рук снайпера розстріляне України дитя...