Пшеничне волосся, очі блакитно-сині,
Красень юнак, весняний ранній цвіт,
Назарко був у батьків єдина дитина...
У Небесну сотню пішов у сімнадцять літ...

Від болю стогне земля, зчорніли святі небеса...
Пострілом снайпера розп'ято дитя на Майдані,
Від свинцевої кулі згоріло тіло, молоде життя,
І ворон приніс сумну звістку мамі на світанні...

Від рук вбивці пролилась кров на білім снігу,
Немов червоним маком зацвів у буйних житах,
Відірвався від землі, злетів в заметіль, у далину,
І над труною чаїно заридала мамa в сльозах...

Скорботна печаль, завернута мати в чорну хустину,
В останню путь батьки проводжають своє дитя...
Він хотів жити!.. Любити!.. Посадити червону калину,
Щоб до віт прилітали солов'ї і від співу раділа душа!..

Із поклоном встелена квітками остання дорога,
Пам'ять запалила воскову свічу в честь його ім'я,
Білокрилий ангел злетів голубом миру до Бога,
В історії України записаний героєм на многії віка!..