Мов шелест трав, летять думки сумнії,
Та ти їх, вітре, швидко рознеси,
Щоб все забуть, і нездійсненні мрії
Впадуть довкола краплями роси.

Душевні мрії дочки України,
Ліричний світ ожив в її піснях.
Незнаний шлях, не пройдені стежини,
Гірка печаль і туга у словах.

Вона живе у пісні, рідній мові,
Мрійливий птах із зраненим крилом.
Її слова журливі у любові,
І голос серця не овіяний теплом.

Її життя - не зчитана сторінка,
Про неї пам'ять піде у віки.
Бо це вона, це Леся Українка,
Відкрита книга, недописані рядки.