Земля Кос-Арала. Пекельна, пустинна –
В безжальному небі лиш сокіл кружля.
А десь – батьківщина, його Україна,
Єдина, квітуча, привітна земля.
О, якби ці руки до неї припали,
І пісню зложили б вуста не одну!..
Шевченкова туга встає з-за Уралу
І сумно вдивляється удалину.

Орлом би полинув, дістався би пішки –
Та пута і кроку ступить не дають.
Нехай хоч рядки захалявної книжки
До рідного краю дорогу знайдуть.
Сторожа не спала, шпики вартували –
Поета ж не устерегли все одно:
Шевченкове слово бреде з-за Уралу
І змовницьки стукає в кожне вікно.

Ніщо їх не спинить в священній дорозі,
Ніщо не завадить здолати цей шлях.
Той поступ і смерть зупинити не в змозі –
Поети вмирають, щоб жити в віках.
Його заховали, та не поховали –
Пусті намагання, потуги смішні:
Шевченкова пісня летить з-за Уралу –
З неволі в мої розкріпачені дні!