Він вдивляється в нас із-під грізних повік
В Запоріжжі, у Києві, Львові...
Не шануймо Шевченка один раз на рік,
Він не хоче такої любові!

Бо чому ж ми давно примирились із тим,
Що триває хохлацька образа:
Напиваємось восьмого березня в дим
І з похмілля – шануєм Тараса?

І лаштуєм йому над портретами німб,
І складаємо щиру присягу,
І поблажливо платимо Бузині
Тридцять срібних за власну зневагу!

За Шевченківську премію чинимо торг
І вискиглюєм мову благально...
Так віддаймо Шевченку невиплатний борг –
Хоч би Леніна в трос заарканьмо!

Опромінює нас із-під грізних повік
Радіація лютого болю...
Не шануймо Шевченка один раз на рік,
Не вбиваймо такою любов'ю!