Цієї ночі небеса такі прозорі –
Господь їх звечора ще хмаркою протер,
Щоб нам обом одні і ті ж світили зорі,
Іще вологі після дощику в четвер.

Поволі гаснуть ліхтарі вечірніх вулиць;
То вже наш час – чи відчуваєш ти, чи ні,
Як наші погляди легенько доторкнулись
Один до одного у темній глибині?..

Такі натомлені шаленою добою,
Такі туманності між зоряних прикрас,
Вони напевне щось там шепчуть між собою,
Вже незалежні і від неба, і від нас.

Прийдуть удосвіта навшпиньки, обережно,
Щоби не скрипнула й найтонша із дощок... –
А нам присниться щось високе, щось безмежне –
І знов, прокинувшись, не знатимемо, що...