Від людства, ніде правди діти,
Волієш дертись на хребти.
Душа, розсіяна по світу,
Затято прагне самоти,
Бо втіхи більшої немає,
Ніж вільний затишок душі.
Лікую зір Карпатським краєм,
Слух – шерехом невтомних шин...

Гірським величним серпантином
Проліг незвіданий маршрут.
Що не віраж – німа картина.
Холоне там, німіє тут...
Краса бринить. Забило подих –
І розумієш: не жила.
Тремтиш, мов часточка природи,
Її краплиночка мала...

Аж ось одна столична краля
З сидіння заднього нявчить:
Водітєль, музичку нєльзя лі
Для настроєнія включіть?
Нудьгує світ, на звуки хворий.
Шофере, тільки не вмикай!
Той не почув. Він слухав гори,
І річку, що шука Дунай...