Стоїть явор над горою,
Все хитає головою.
Буйні вітри повівають,
Руки явору ламають.

А вербочки шумят низько,
Волокуть мене до сна.
Тут тече поточок блізько;
Видно воду аж до дна.

Нащо ж мені нарікати,
Що в селі родила мати,
Нехай у тих мозок рветься,
Що високо в гори дметься.

А я буду собі тихо
Коротати малий вік,
Так минеть мене все лихо,
Буду щаслив чоловік.