Не все сказав ще про любов,
Її багатства й скарб духовний,
Де все, що видиме нам зовні,
Лише ілюзії покров...

Ми часом сліпнем від краси,
Чуття загнавши у бажання –
Це не кохання зірка рання,
Зневіри перші голоси...

Цей факт, я певен, не з дрібниць:
Вродливих тіл таки багато –
Так мало гарних душ для свята
У колі мудрих одиниць...

Де грань невидима межі?
Тоді людина лиш щаслива,
Коли надію гріє диво
В святій спорідненій душі...

Так обмаль світла у житті,
Бо холод сковує комерцій!
Тепла мелесенького серця
Не вистачає нам в путі...

Ковток води чи сяйво лір
У кожну мить важливу – спільні,
Тут світ ніколи неподільний –
Чи щем падінь, чи зліт до зір...

Одна тональність і струна
Вібрує спільні чисті звуки,
Одні і подих, й гіркість муки,
У зорі – спільна сторона...

Що важать зронені слова?
Важливі? Так, як сонце в лузі!
Коли найближчі щирі друзі
Єднають душі та тіла!