Каже батько: кинь той клопіт!
Заробляєш лиш синці...
Їдь до мене на роботу,
Будем сіять пшениці!
Буде толк тут і з поетів!
Та до чого ті слова?
Сам писав в своїй газеті:
"Хліб - усьому голова".

В мене серце навпіл рветься,
Половинка - у селі...
Проростає через серце
В полі батьковому хліб.
Батьку, я ж із твого тіста!
Скільки б хліба я зібрав!
Нащо ж ти мене до міста
Слово сіяти послав?

От і сію в крем'яницю...
А насіння ж золоте!
Тільки щось моя пшениця
Так, як в батька, не росте.
В нього небо підпирає
Колос визрілий, тугий.
Я вже й піснею питаю:
Батьку, чом мій хліб такий?

Сходить рідне слово в муках
В цій далекій стороні.
Може, батькова наука
Призабулася мені?
Може, й справді кидать треба,
Та й туди - де вдячний труд?
Тільки ж небо, батьку, небо
Хто триматиме отут?

Ти ж мене від свого поля
В світ оцей благословив,
Щоби небо я, як долю,
За тобою підхопив.
Як не колосом - так віршем!
Слово першим все ж було.
Щоби більше неба, більше
Над Вітчизною цвіло!

В мене серце навпіл рветься,
Половинка у селі...
Проростає через серце
В полі батьковому хліб.
Батьку, я ж із твого тіста!
Небо - вище там, де ми!
Бо росте наш хліб, як пісня,
Й підійма цей світ крильми!