Мої думки в повітрі розсипані
Сповиті солодкими снами дикими
Стрічками прозорими, словами зниклими
І знову у обпіках душу никаю

Летіти до неба шляхами ближніми
Ховати зіниці, що болем насичені
І кров під шкірою секунди відлічує
Не чую нікого – емоції нівечать

Спитатися в ніжності дозволу мучити
Стискати в долонях всі засоби сучі
І не скористатися правом цим крученим
Не сподіваючись цим когось зворушити

Я просто і вкотре вже силуюсь тішитись
Що тиша існує не тільки для тиші
І з легкістю можна знедоленість знищити
Пробачити все піднімаючись вище...

Контури світла по тілу схвильовані
Погляд безглуздям моїм арештований
Надривними хвилями серце знов зломлене
Посмішка? Спокій? Але тільки зовні...

Відлітай...