Все, розірване все, зруйноване вщент –
Той самий момент, коли зникає небо.
Ми дійшли до весни з тобою удвох,
Лишився лиш крок – й ми вище схеми.

Там, все було лиш там, між зібганих меж
І темрява теж прострелить скроню
Світ зникає під лід, без зайвих зусиль
Шліфуєш свій стиль подачі болю...

Стираю і спалюю, лишаю між нами лиш попіл, не бійся, зажди
Я все можу почути, все можу пробачити, я боюся, що це все назавжди

У променях все зникає, і я втрачаю зір
І в сонця тебе не має, ти линеш вище гір
Я жодних слів не вартий, хоч спробуй – поясни
Повір, ми будем разом допоки я бачу сни...

Ніч засліплює, ніч лишає без слів
Знайомий мотив прорве судини.
Страх від крапель в руках, від слабості в них
Повір, я не псих, я просто дивний.

Біль, б’ється мій біль, двічі у такт,
Сприймаю як факт з відлунням подих.
Знов слухаю кров, тремтіння в словах,
І клинить в думках – я собі ворог.

Звук стікає до рук – розпечена ртуть
Спотворює суть моєї втрати.
Час, що винищив нас, в долонях несу
Тобою засуджений до страти...

Промені
Навесні
Я у них заживо згоряю,
Болю сніг –
Я не зміг
Жити де я тебе не маю...