Цей світ дурний! Чому не можу спати?
В голові цікавість, яка змушує чекати.
Ніч, по телику яркий квадратик
І розводи для лохів і трошки дурнуватих.
Скучно якось... Нема цікавої людини,
Яка би поруч була, яка б розвеселила...
І вийти боюся – собаки, бандити,
Міліція ще гірше, наркомани, молодиці
З сигаретами в зубах, круто, файний дим...
Тікати безнадійно, я ж такий один...
Розум втрачений, в очах лише зневіра,
А серце б’ється, кричить лиш: "Озирнися!"
Ніхто його не чує, а ззаду теж одна така,
Яка постоїть трошки, піде – я самотній і вона сама.
Пройде весь час, багато сонць і трохи зливи,
Але не зійшлися, бо ніхто не вірив в диво...
Нудне навчання, майбутнє – це тупа робота
І в офісі старієш, забуваючи свободу.
Із близькими лише раз на вихідні,
Бо шлюб без кохання, в любов не віриться тоді?
Безглузді посмішки на тупенькі жарти зранку,
Бо він КВНщик – вона позитивне малятко.
Образити боїться, йому таланта убити,
Але це зроблять колеги, потративши сили...
Філософію прогуляли, совість гризе,
А все заради справи, на яку викладаєш усе...
Потім нові проблеми, зневіру запустять
І уб’ють твої мрії, а ти так багато сказати мусив...

Кинули просто ті, що не знали,
Ті, яким ти вірив, які зневажали...
Кинули просто і не підняли,
А ти їм довірився, які зневіряли...

Тепер вже не вийде, ти присвятився роботі,
Хіба що все кинеш... але це вже абсурдно.
У тебе заробіток, грошей багато,
Але туга за тим, чого ти так хотів мати...

Підірви до дупи сраний отой світ,
Який приручити ти таки не зміг!
Ти не один, вас таких мільйони,
Хоч тепер не будеш ти самотнім!
Тебе виховував якийсь серіал,
З ним ти ріс, з ним деградував.
Вірив так щиро у правду ТВ,
Не знаючи правди ти впав, як і всі...