Ти скажеш: мені вже набридло
Губитись в тенетах пітьми!
Повітря прикрили сатрапи,
І сморід просмолює дно.
А я відповім: світ – це світло,
Коли в ньому світимось ми.
Який ти б хотів чути запах,
Коли всюди бачиш гівно?!

Ти скажеш: напевно вже досить!
Час взяти за роги бика
І вийти нарешті з отари,
Та... страшно, побий мене грім!
А я відповім, що твій досвід
Не коштує і п'ятака.
В рожевих – нехай – окулярах –
Це краще, ніж бути сліпим.

Ти скажеш: все важче і вужче
Ходити. Тож легше уплав
Долати болото і слину
Ковтати покірно, як смерд.
А я відповім: наші душі –
Обід із дванадцяти страв.
А в тебе – лиш перець із хріном
І прілий сухар на десерт.

Ти скажеш: дні сірі й тягучі.
Ні справ, ні новин, ні ідей.
Останній у черзі. Образа!
Професор не вірить словам!
А я відповім: я ще учень,
Я вчуся любити людей.
У мене завжди "вільна каса".
Підходьте. Тут раді і вам.