Пишу щоденник кров'ю своїх струн,
Я з тих, хто пише рідко і недбало.
І краплі, що між літерами впали,
Уже нічим повіки не зітру...

Мої слова – не мед, а, швидше, сіль,
Що рани роз'їдає до нестями.
У них – сумний фінал старої драми,
А не хмільне видовище весіль.

І розділові знаки – з роду в рід -
Самі тире, три крапки і пунктири, -
Наточені гостріше від сокири
Щодня шматують записи старі.

І вкотре смислу падають – крихти.
За кожним словом – схрещувати шаблю
Мені набридло! І я крапку ставлю!
Яке мистецтво – вчасно геть піти!

Я дописав. Немає вороття.
Наприкінці у аркуша на тілі
Лишилися клітини – чорно-білі –
Як будь-яке дописане життя...