Почути твій голос крізь постріли ліній,
Стук серця, безжальні удари-гудки...
Я прагну! Ти – спрагнеш, насправді, так сильно!
Допий же мене! Я рахую ковтки...
Ходити по склу невзаємності босим,
Щодня розтинаючи душу... І хоч
Не знаю, що далі, кажу собі: "Досить!"
Ти більше не можеш, я більше не хо...

Сплітати тебе із розірваних марев,
Незірваних квітів, нечуваних фраз...
І навіть коли насуваються хмари,
Я в кожній із них бачу часточку нас.
Не скинувши купу своєї провини,
Гортатиму знов за добою добу...
Але це ж не справді. Це – наполовину.
Ти більше не можеш, я більше – не бу...

Вгадати твоє недомислене слово,
Пірнути у небо – хто міг би? Дарма!
Я знаю! Я можу, як... змій паперовий.
Та вітер скінчився, і змія нема.
А я – ніби в школі, за партою, крайній.
Закривши підручник, про себе молю:
"Якщо це урок – хай він буде останній!"
Ти більше не можеш, я більше не лю...