Старий актор - у зморшках лоб,
Давно пішов уже зі сцени.
Та відчуття не відійшло,
Що він в обіймах Мельпомени.
То він Отелло, то Хозе,
Розбійник чи коханець чулий...
І спогад давнішній несе
Його назад в літа минулі.

Приспів:
І знов зринає істина стара,
Їй не завадить метушня шалена...
Життя - це гра, лише кумедна гра,
А світ навколишній - то сцена.

Старий актор - волосся дим,
З душі напругу не пускає.
Немов, уже наклавши грим,
Він виходу свого чекає.
Він переграв багато доль
В догоду смутку та утісі.
Лишилася остання роль
В сумнім прощальнім бенефісі.

Приспів.