У Хоружівці осінь вдягла в помаранчі калину,
На сільраді спросоння зависла зоря молода,
Спить село тільки Вітя поемою про Катерину
Зачитався укотре і вкотре в подушку рида.
Ще попереду бджоли, майдан і надій руїни,
Любі друзі в садку вишневому коло хати.
Спи, маленький, тобі ще заплатять за Україну,
Спи, козаче, тобі ще вчитися продавати...
А час як завжди замісить густо життя, мов глину,
Та тільки знову ліниві зорі брехливо світять,
Месії місія в Україні - продать країну,
Ех, Вітя, Вітя...

Десь у місті Дніпра позіхнули двори поснулі,
Спить потомлений люд у мереживі газових труб,
Не засне лиш вона, бо не спиться маленькій Юлі,
Коли місяць у небі неначе російський рубль.
Ще в майбутньому Путін, Газпром і Шанель на спину,
В Україні - такі гламурні у квітах грати.
Спи, маленька, тобі ще сидіти за Батьківщину,
Спи, принцесо, тобі ще вчитися програвати...
А час як завжди замісить густо життя, мов глину,
Та тільки знову граблі ті самі, та сама гуля,
Месії місія в Україні - проспать країну,
Ех, Юля, Юля...

Ніч накрила Донбас антрацитовим пилом грубим,
Над шахтарськими гетто розхристані хмари висять,
Терикони ростуть із порожніх порід і трупів
І стоять на сторожі замурзаних снів донбасят.
Сняться донам маленьким повні грошей вагони,
Голосують як треба лякливі, слухняні люди,
Спіть спокійно, малята, Донбас порожняк не гонить,
В цій країні хто дуже хоче – то так і буде.
А час як завжди замісить густо життя, мов глину,
В майбутнє дивимось, тільки в оці більмо облуди,
Месії місія в Україні – просрать країну,
Ех, люди, люди...