Ще вчора нас чекав чарівний човен,
Ще вчора на осіннім лісневі зими мазок,
Ще вчора вечір був по вінця повен
Старих і добрих, як цей світ казок.

У тих казках малими політати нам птахами,
Послухати про що шепочуться зірки,
І вкрасти в вечора прозорими руками
Зароблені за день усі мідяки.

Осінь стелить нам дорогу мідяками,
І по тій дорозі забринить наш слід,
Теплий вечір і веселий тепер будуть з нами,
Забракне лиш казок старих, як світ.

А ті казки хотіли нам з тобою розказати:
Навіщо бездна так жадає ніжності води,
І нащо в темні хвилі ночі хоче так пірнати,
Лишаючи лиш відблиск, місяць молодий.

Замовкне все і тільки вітер буде шепотати,
Що більш не знайдено казок, загублених отих
І лиш осінній вечір буде ті казки обсипати
Горою непотрібних золотих.

Осінь стелить нам дорогу золотаво, |
Та по тій дорозі згубиться наш слід: |
Ти підеш на ліво, я піду на право, |
Загубляться усі казки старі, як світ. | (2)

Загубляться усі казки старі, як світ...
Загубляться усі казки...