СнFіжинка падала леGгенько і врочисто,
ЛіFmтаючи у своїх дивнихC мріях-снах,
І мFріяла десь впасти в Cполе чисте-чисте,
ЧиGm на гіляку дерева, чи наG будинку дах.

Вона хотіла барвами на сонці вигравати,
А по весні стекти джерельцем у гаї,
Коли прийде зима сніжинкою знов стати.
Та я відкрив свій писок і з’їв її.

Приспів:
Не зFривай, не зривай
КCвіти брудGними руками.
Не кFусай, не кусай
CЯблука зелGеного зубами.
Не тFmримай, не тримай
В нGmеволі черепахи іC морської свинки.
Не чGіпай, не чіпай
НCіжної, прGозорої Fсніжинки.

Я з’їв її і нею не наївся,
На смак її я також не пізнав.
Та раптом писок мій скривився,
І світ одразу чорно-білим став.

Забудеться усе і сплинуть роки,
Минеться заметіль отих зимових днів.
Та буду я картати писок свій широкий
За те, що він колись сніжинку з’їв.

Приспів.