Зашуміла ліщинонька, (2)
Заплакала дівчинонька.

Заплакала, затужила: (2)
Нема того, що любила.

Нема його і не буде: (2)
Розраяли злії люди.

Розраяли, розсудили, (2)
Щоб ми в парі не ходили.

А ми в парі ходить будем, (2)
Одно друге любить будем!

Крикнув старий на малого: (2)
"Сідлай коня вороного!

Та поїдем в чисте поле, (2)
Там дівчина просо поле.

Просо поле, гречку в’яже, (2)
Козакові правду скаже!"

"Скажи, скажи, дівча, правду; (2)
Як не скажеш,– другу знайду!

Як не знайду я другої,
Піду в море утоплюся,
Або в камінь розіб’юся!"

"Скажу, скажу щиру правду: (2)
Вірно люблю, ще й кохаю!

Вірно люблю, ще й кохаю, (2)
Як не бачу, то вмираю!"