Я по межі ходжу, черемшину саджу,
Вийди, вийди, моя мила, щось тобі я скажу.

Ой скажу я, скажу, що від людей чую,
Що у тебе, дівчинонько, парубки ночують.

– Ночую я, милий, сама із собою,
Під чорненьку косу ложу білу ручку свою.

У городі мачок, тоненький листочок,
Не виділа-м любка свого уже цілий рочок.

Виділа-м в середу, виганяв череду,
Слова-м йому не сказала, бо мати стояла.

Бодай ти, матусю, спокою не знала,
Ой що ти нам, молоденьким, побратись не дала.