Та бодай тая степовая
Могила запала,
Де я вчора жито жала,
Вчора й вечір утеряла.

Ой утеряла вчора вечір,
Втеряю й тепера;
Чогось моя женинишина
Та смутна й невесела.

Ой утеряла вчора вечір,
Втеряю й сьогодні;
Чогось моя женинишина
Та до мене й не говоре.

"Ой не говори ж ні до кого,
Говори зо мною;
Як не будеш, серце, говорити,
Умру, серце, за тобою.

Ой я умру ізвечора,
А ти умреш вранці,
Та нехай же нас поховають
З тобою, серце, в одній ямці.

Та нехай же нас поховають
І хрест укопають,
Щоб всі люди здивувались,
Як ми вірненько кохались".

Ой широкая ж домовина,
А глибока яма:
Лежить моя женишина,
Як рибочка в’яла.