Ой Боже мій, Боже, коли вечір буде,
Коли вже про мене вгомоняться люди.

Говорять старії, говорять малії,
Уже починають вороги лихії.

Сама я не знаю, як людям вгодити,
Чи в білім, чи в чорнім між ними ходити.

Ой піду я, піду у ліс по горішки,
Ой я не найшла там стежки, ні доріжки.

А тільки найшла я коня вороного,
А на тім конику хлопця молодого.

А на тім конику хлопця молодого,
Дав ми потримати коня вороного.

Тримала-м, тримала-м звечора до ночі,
Ой упала роса та й на карі очі.

Ой не так на очі, як на русу косу:
– Серденько, козаче, вінок не доношу.

– Коли ти хотіла віночок носити,
Було з козаками мед-вино не пити.