Над річкою Ужем дівчина тужила,
Осторонь хлопчина теж чомусь сумний.
Підійти боїться – з ним у сварці мила,
А навкруг цвітіння, день такий ясний.

Відвернеться стрівшись, наче незнайомі,
Треба помиритись – гордість не дає.
І тому весь вечір бродить біля дому,
І тому при зустрічах не впізнає.

І ніхто не знає, як усе то сталось –
Сам прийшов хлопчина і заговорив,
Наче поміж ними сварки й не бувало,
Наче з нею разом цілий день ходив.

Над рікою Ужем липа тихо шепче,
Зіроньки, як очі, світяться вгорі.
Догорів чудовий закарпатський вечір,
А вони все ходять, ходять до зорі...