З мудрих книг – чи, може, з п'яних очей? –
Мов з проектора на білий екран,
Крізь тривожний вир безсонних ночей
Проривається у мозок мара:
Дім, збудований на західний кшталт,
Попід вікнами – по-східному – бруд.
На подвір'ї – звичний ґвалт, звичний ґвалт,
А в кімнатах – вічний блуд, вічний блуд.
І стоїть отой палац (чи бордель)
Понад містом холуїв і катів,
Що нервує, метушиться, гуде,
Смокче кров свою – й твою поготів...
Ти у місті – партизан, інсурґент,
Що до часу заховався у схрон.
Ти вичікуєш на слушний момент,
Щоби вщент розбити град Вавилон.

Вавилон – це не точка на мапі й не місце на глобусі;
Взагалі не локація – радше стихія чи стан.
Не дістатись туди ні на потязі, ні на автобусі,
А втекти звідти важче, ніж скинути з горла аркан.

У повітрі гусне зойк німоти –
Наближається розв'язка, фінал.
Шаленіють холуї та кати,
І вирує, наче смерч, їхній шал.
Перші б'ються за мару панських ласк,
Другі крови прагнуть, крови щодня!
Ріки крови підмивають палац,
Верещить від переляку двірня...
А палац уже ось-ось упаде
Й поховає при своєму кінці
Під уламками без ліку людей,
Ще й удесятеро більше людців.
Та твоєму змагу ще не кінець,
Ще триватиме твій Армаґедон –
На арені людських душ і сердець
Смертний герць, де згине град Вавилон.

Вавилон – поколіннями предків у спадок переданий,
І вкодований в тебе з дитинства, мов ґенний набір.
Вавилон подолаєш лиш ти: він у тебе всередині,
І впаде лиш тоді, коли ти його знищиш в собі.