Цей чай на двох
Давно прокис...
В моїй душі
Окраєць обшарпаного неба...
Моя любов, як синтаксис,
Людство частково втрачає
У ньому потребу...

Приспів:
Сотні незайманих,
Сотні вагітних
Сотнями скутих устами,
Сто безборонних і непривітних
Подорожує світами...
А я - лиш маленька зірка
Весняного неба,
Що подає сигнали в космос
І хоче до тебе!..

Щось на зразок
Ялинкових прикрас
Містить моя свідомість
І називає гідністю...
Не чіпай!
Хай буде про запас
На межі божевілля і хмар
На кордоні з вічністю...

Приспів.