Вже так завечоріло на душі,
Ось-ось у серці потемніє,
Мов хтось нашіптує думки чужі,
А відкараскатися ніяк.

Але зникає шепіт клятий той,
Погляну тільки в боже небо,
В безкрає море як дивився Ной,
Щоб там побачити що-небудь.

Тож сторожкий неначебто сапер,
Дарма що й тріску не зачепить,
Частіше в небо я дивлюсь тепер,
Щоб не нав'язувався шепіт.