В сірі дні, крізь мряки густо-сірі,
Крізь туман, і бурі, і хрести,
Піднялися журавлі у вирій,
Щоби людям пісню принести.

Не торкнулась їхніх крил руїна,
Не роз'їв їм серце часу плин,
Бо співуче поле України
Засівали зерном золотим.

Скільки їх в глухих снігах чужини
Спочиває вічним тихим сном,
Затуливши пісню, як дитину,
Журавлиним трепетним крилом.

Не вертають журавлі до хати,
На прадавній батьківський поріг,
Скільки літ їх виглядає мати
Із пісенних зоряних доріг.

Підросли нові вже журавлята,
Перейнявши долю нелегку,
Піднімають пісню на крилята,
Ніби немовля у сповитку.