Ой не гадай, чорноброва,
Та не веди душу манівцями,
Та не рівняй щире слово
Із почорніли мідяками.
На тобі золото –
Не міняй його на дрібнички.
Запрягай вороного
Їдь, постав покаянні свічки.

Ех, раз, іще раз
Та за кожну душу,
Що водила манівцями.
Знову раз, іще раз
І за владну свою душу,
Раз...

Ой не гадай, пишнокоса,
Та із пекельним вогнем
Ти граєш, бо доля – те,
Що збулося, а те, що буде
Ти не вгадаєш.
За мідяк, чорноброва,
Не плети для душі тенети,
Залишай для любові
Цих пекучих очей багнети,
Бо душа – вільна птаха,
Ні шляхів, ні доріг не треба
І взліта сіромаха
В кожній радості аж під небо,
Аж під небо!

Ех, раз, іще раз
А за многая і благая літа
Так просто безліч раз
Іще раз
Витай, Боже, не останній раз! (весь куплет – 2)