Ми – коні, ми невинні,
Що вміємо співать,
Та й так, що і людині
Нас тут не наздогнать.
У луках на природі
Усі до одного ми йржем:
І-го-го-го-го-го-го!
І-го-го-го-го-го-го!
І-го-го-го-го-го-го-го-го!

Чого це ото людям
Свербіло в голові,
Що вирішили буцім
Найкращі – то вони,
Немов гучніш немає
У співах нікого. Брехня!

І я, ряба кобила,
Їм нанесла візит,
Я в опері робила,
Тягала реквізит,
А з фуражу не бачила
Майже нічого. Ганьба!

І що не говоріть,
Навіть цілий хор людей
Не заірже гучніше
За двох баских коней,
Ось дайте мені сцену!
Я всім вам покажу!
Лиш відпустіть у луки!
Лиш відпустіть у луки!
Наїстись фу-у-у-у-у-ра-жу!

І-го-го, і-го-го,
Браво-бравісімо!
І-го-го, і-го-го,
Браво-бравісімо!

І-го-го, і-го-го,
І-го-го-го!

І-го-го там,
І-го-го тут.
І-го-го там,
І-го-го тут.

І-го-го тут,
І-го-го тут,
І-го-го, і-го-го,
І-го-го-го!..