Сьогодні ми встанемо рано... Дай руку мені – я тобі покажу
Таке, що не бачив ти ще, відколи діди перетнули межу.
Сідай до човна, попливемо туди, де світло з під хвиль струменить:
То церква, затоплена церква стоїть
на дні, і кидає свій відблиск в небесну блакить...
І ти не пізнаєш, чи яв це, а чи тобі снить.
І ти не пізнаєш, чи яв це, а чи тобі снить.
І ти не пізнаєш, чи яв це, а чи тобі снить.

Одних перетворили під склад, інші, мов птахи, у небо злетіли,
А ця не далась, і тихо та гідно на дно опустилась.
Стоїть в глибині, проповідує рибам те, від чого відповились ми.
Чарує красою крізь зелень води,
Vигтить і сія, мов гігантська запалена свіч...
Затоплена церква банями світить крізь ніч.
Затоплена церква банями світить крізь ніч.
Затоплена церква банями світить крізь ніч.

По осені прийде зима, під небом холодним все крига скує.
Сховаємось ми у домах, гляди ж, щоб не скрижавіло й серце твоє.
Ти очі заплющиш і все пригадаєш, і спомин в душі забринить.
Церкви не вмирають, ти добре це знаєш –
З-під криги йде світло і сяєву тому дивується світ:
Затоплена церква банями світить крізь лід.
Затоплена церква банями світить крізь лід.
Затоплена церква банями світить крізь лід.