Плакав ангел – білі крила піднести йому несила:
З неба впав, а тут – така зима.
Може б серце не боліло, якби щастя не хотіло,
Але вороття уже нема.

Під тією он зорею є будинок із свічею,
Та туди така далека путь...
Але, може, пожаліє хтось його, й крізь заметілі
Чужі коні може довезуть.

Чужі сани, чужі коні не спішать, їх не підгониш,
А мороз сміється вже в ногах...
Не потрібно більш, не треба, не знайти вже шлях до неба.
Залишіть мене oтут в снігах.

І вже крила не боліли, і вже серце не щеміло,
Тільки погляд довго не згасав.
І забутий цілим світом, у снігах з крилом розбитим,
Білий ангел тихо помирав.