Катакомби, катакомби, кінця-краю вам немає.
Ми сидим побіля ватри, ми кидаєм в ватру трави.
Із закутків вовчі пащі до на щиряться приязно.
Ми кидаєм в ватру трави, ми вдихаєм дим солодкий.

Дим іде понад склепінням, викликає душі вмерлих...
Нас свідомість полишає, мозок наш відпочиває...
Дим іде понад склепінням, викликає душі вмерлих...
Нас свідомість полишає, мозок наш відпочиває...

Степ широкий, сонце сіло, небо кров’ю червоніє,
Чорні коні табунами кудись летять над ковилою.
Підождіть нас, зачекайте, скоро теж ми будем вільні,
Як ті птахи, чорні птахи, що між зорями літають...