На самому вершечку башти гуляють вітри
На самому вершечку башти стань і замри
Дивись на море вогнів, що в долині горять
Це ті, що прийшли, щоб наш замок узять
Стоять, розіклались, у всій своїй красі
Не знають вони, що приречені всі
Що я на них можу звести з неба вогонь і грім
Ну що ж, лети, лети мій Лоенгрін...

Довкола крижаніють поля
Довкола тільки мертва земля
Довкола – світ недолі і сліз
І їх ще стократ знову примножить мій спис
Не треба... Я згоден без бою віддать
Цей замок тому, хто його міг би взять
Я крок ступаю вперед, сторчма падаю вниз
І слідом за мною в безодню відправляється спис

Не страшно, мене із землі підведе
В кінці всіх віків Той, Хто гряде
Той, Хто значно краще, ніж я або ти
Знає, що значить – хрест свій нести