Це було недавно, два місяці тому:
Іду неквапливо з роботи до дому,
На схилку осіннього, темного дня,
Дивлюся ж назустріч йде вилитий я.

Вилитий я, вилитий я -
Стрижка моя і усмішка моя,
І фігура моя, і натура моя,
Ну, вилитий, вилитий, вилитий я!

Якби ви почули, як він до нестями
Ділився зі мною моїми думками,
То ви б зрозуміли між нами двома
Різниці найменшої навіть нема.

Ти хочеш? - Я хочу! Ти знаєш? - Я знаю!
А ти пам'ятаєш? - Авжеж, пам'ятаю!
Отак розмовляли, аж поки з пітьми
Не вийшли назустріч два вилиті ми.

Вилиті ми, вилиті ми,
Наче одної матусі сини,
Наче одного роману томи,
Ну, вилиті, вилиті, вилиті ми!

До самого ранку, забувши про втому,
Блукали ми гуртом по місту пустому,
І, як це недивно, але ще не раз
Тоді зустрічали ми вилитих нас.

Вилиті ми, вилиті ми,
Наче одної матусі сини,
Наче одного роману томи,
Ну, вилиті, вилиті, вилиті ми!

Вилитий я, вилитий я -
Стрижка моя і усмішка моя.
В мене сім'я і в тебе сім'я,
Ну, вилитий, вилитий, вилитий я!